Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.03.2017 року у справі №916/264/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 916/264/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В.- головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "ТЕПЛИЧНЕ", смт Авангард Одеської області,

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016

та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016

у справі № 916/264/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт Авангард Одеської області,

до приватного підприємства "ТЕПЛИЧНЕ", смт Авангард Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за первісним позовом - Авангардівська селищна рада Овідіопольського району Одеської області (далі - Рада), смт Авангард Одеської області,

про визнання права власності,

за зустрічним позовом приватного підприємства "ТЕПЛИЧНЕ" (далі - Підприємство), смт Авангард Одеської області,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець), смт Авангард Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Авангардівська селищна рада Овідіопольського району Одеської області (далі - Рада), смт Авангард Одеської області,

про визнання права власності.

Судове засідання проведено за участю представників:

Підприємства - Чеповський В.О. - директор (рішення від 10.03.2000 №1), Кармазін С.А. предст. (дов. від 01.11.2016)

Підприємця - не з'явився

Ради - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернулася з позовом до Підприємства про визнання за Підприємцем права власності на нежиле приміщення продовольчого ларька, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Теплична, 1, площею 123 м. кв за набувальною давністю.

Підприємство звернулося до Підприємця із зустрічним позовом про визнання за Підприємством права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2016 зі справи № 916/264/16 (суддя Петренко Н.Д.) у задоволенні первісного позову відмовлено, з посиланням на відсутність доказів заволодіння Підприємцем та подальшого одноособового використання спірного майна, а також з посиланням на те, що строк для звернення з даним позовом до суду про визнання права власності на майно за набувальною давністю не настав. Зустрічний позов задоволено з посиланням на те, що право власності на спірне майно вже належить Підприємству, проте його право власності не визнається та оспорюється Підприємцем, що є підставою для захисту його права власності на майно на підставі приписів статті 392 Цивільного кодексу України, а не приписів статті 344 Цивільного кодексу, якою врегульовано питання набувальної давності.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 відновлено Раді строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у справі № 916/264/16, прийнято до провадження апеляційну скаргу Ради.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом Авангардівську селищну раду Овідіопольського району Одеської області.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (судді Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову та в частині розподілу судових витрат скасовано, у задоволенні зустрічного позову - відмовлено. У решті - рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 стягнуто з Підприємства на користь Ради 1515,80 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі Підприємство, не погоджуючись із постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції, просить їх скасувати, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права; рішення місцевого господарського суду просить залишити в силі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників Підприємства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням Виконавчого комітету Овідіопольської районної ради від 25.12.1987 № 604 затверджено акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкту - продовольчого ларьку радгоспу "Тепличний"; вирішено вважати прийнятим в експлуатацію зазначений об'єкт;

- згідно даного акту замовником закінченого будівництвом об'єкту є радгосп "Тепличний", проектно-кошторисна документація на будівництво ларька розроблена силами радгоспу, затверджена його директором; будівництво здійснювалось господарським способом;

- на підставі розпорядження представника Президента України в Овідіопольському районі від 03.08.1993 № 794 радгосп "Тепличний" було перереєстровано у державне сільськогосподарське підприємство "Тепличне";

- відповідно до зазначеного розпорядження та пункту 1.1 статуту державного сільськогосподарського овочевого підприємства "Тепличне" дане підприємство є правонаступником радгоспу "Тепличний";

- 06.06.1996 Овідіопольською районною державною адміністрацією було зареєстровано колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличне", відповідно до пункту 1.1 статуту якого (в редакції 1998 року) вказане підприємство є правонаступником державного сільськогосподарського підприємства "Тепличне";

- згідно з пунктом 1 статуту Підприємства останнє є повним правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличне";

- 11.08.2001 Підприємством та Підприємцем укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого його сторони приймають на себе зобов'язання об'єднати свої зусилля і спільно діяти для досягнення спільної мети; метою цього договору є використання будівлі продовольчого ларьку (балансова вартість якого становить 22334 грн.) для обслуговування робітників продовольчими товарами власного й невласного виробництва і здійснення харчування всіх робітників, що знаходяться на території Підприємства, проведення урочистих та інших заходів;

- у пунктах 2.1 - 2.5, 3.1-3.4 даного договору сторонами погоджено, що Підприємство зобов'язується забезпечити електро- та водопостачання спірної будівлі, перевезення продукції; частково забезпечити будматеріалами для утримання території; забезпечити необхідне коло осіб для виконання робіт по створенню необхідних технологічних робіт по реалізації продуктів; здійснювати цілодобову охорону території і об'єктів спільної діяльності силами сторожів, а Підприємець зобов'язалася по можливості сприяти роботам щодо поліпшення стану будівлі; розрахунки за електроенергію здійснюються Підприємством, розрахунки за воду, за газ (при підключенні) - Підприємцем; плата за користування будівлею Підприємцем не проводиться, а поліпшується її стан;

- вказаний договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31.12.2001 (пункт 5.1 Договору);

- 18.06.2004 Радою як орендодавцем та Підприємством як орендарем укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Авангардівської селищної ради по вул. Теплична, 1, загальною площею 53,246 га строком дії на 49 років;

- згідно з довідкою від 09.02.2016 продовольчий ларьок перебуває на балансі Підприємства.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- згідно з пунктом 3 договору оренди землі на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна згідно з технічним паспортом на виробничі та невиробничі будівлі від 30.04.2004, виданим РБТІ Овідіопольського району;

- технічний паспорт на виробничі та невиробничі будівлі від 30.04.2004 в матеріалах справи відсутній, на вимогу Одеського апеляційного господарського суду ні орендарем, ні орендодавцем не наданий;

- спірний об'єкт нерухомого майна розташований на землях Авангардівської селищної ради;

- 15.01.1996 Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області як продавцем та товариством покупців, створеним членами трудового колективу державного сільськогосподарського овочевого підприємства "Тепличне", зареєстрованого в Регіональному відділенні Фонду державного майна України в Одеській області 07.08.1995 наказом № 1225 як покупцем укладено договір купівлі-продажу державного майна (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу державного сільськогосподарського овочевого підприємства "Тепличне", що знаходиться за адресою: 270120, Одеська область, Овідіопольський район, пгп Авангард, розташоване на земельній ділянці площею 170 га, а покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов вказаного договору;

- відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу майно підприємства включає в себе всі його активи та пасиви, інвентар, обладнання та інше майно згідно з актом оцінки вартості майна; вартість відчужуваного майна згідно з актом оцінки, затвердженим начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 28.12.1996 № 444, складає 133654000000 крб; майно державного сільськогосподарського овочевого підприємства "Тепличне" продано за 61654000000 крб.;

- за актом приймання-передачі від 22.07.1996 продавець передав, а покупець прийняв продане за договором купівлі-продажу від 15.01.1996 шляхом викупу державне майно вартістю 133654000000;

- в подальшому на об'єкт нерухомого майна Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації 22.01.2001 було видано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого КСП "Тепличне" на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.1996 є власником тепличного комбінату в цілому згідно з актом приймання-передачі від 22.07.1996 та додатку (звідної відомості від 01.09.1995);

- згідно з розділом "Особливі умови" Договору купівлі-продажу до передачі місцевим органам влади об'єкти соцкульпобуту, житло, інженерні мережі та споруди залишаються державною власністю та використовуються покупцем за призначенням, забезпечується їх належна експлуатація протягом осіннє-зимового періоду.

Причиною виникнення спору зі справи як за первісним, так і за зустрічним позовами стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Відповідно до приписів статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідно до пунктів 1,8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при розгляді справ про визнання права власності за набувальною давністю правила статті 344 ЦК України поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та, беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року.

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України до обставин, які мають значення для даної справи та які підлягали встановленню відносяться: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Підприємцем не було доведено як заволодіння, так і подальше одноособове володіння спірним майном (оскільки умови договору про спільну діяльність, закінченням дії якого 31.12.2001 Підприємець обґрунтовує заявлені позовні вимоги, передбачають спільне володіння майном Підприємцем та Підприємством). Крім того, з огляду на те, що договір про спільну діяльність діяв до 31.12.2001, з позовом до суду про визнання права власності на майно за набувальною давністю до Підприємства (яке [Підприємство] позивач за первісним позовом вважає власником такого майна та з позовом до якого звернувся до суду) Підприємець могла б звернутися не раніше січня 2020 року (через 15 років після спливу трирічного строку позовної давності про повернення майна, що передбачено приписами частини третьої статті 344 ЦК України).

У вирішенні спору за зустрічним позовом про визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю за Підприємством, апеляційний господарський суд обґрунтовано зазначив про те, що Підприємець є неналежним відповідачем за таким позовом, оскільки останній не є ні власником майна, ані його правонаступником, відповідно, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, такий позов може бути пред'явлений до органу, уповноваженому управляти майном відповідної територіальної громади, у зв'язку з чим рішення у наведеній справі безпосередньо стосується прав та обов'язків Ради, яку місцевим господарським судом не було залучено до участі у справі.

Крім того, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення зустрічного позову та приймаючи нове рішення у скасованій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову, з належною повнотою дослідивши матеріали справи, зазначив про те, що місцевий господарський суд самостійно змінив підстави заявленого зустрічного позову, оскільки зустрічний позов було обґрунтовано з посиланням на приписи статті 344 ЦК України давністю володіння спірним майном, у той час як місцевим господарським судом даний позов задоволено з посиланням на приписи статті 392 ЦК, якою врегульовано питання визнання права власності на майно, зокрема, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою.

Чинним законодавством господарський суд не наділений правом на власний розсуд змінювати предмет або підстави позову та зобов'язаний вирішити спір згідно визначених позивачем предмета та підстави позову.

Апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, розглянувши зустрічний позов згідно визначених Підприємством предмета і підстави позову, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з'ясувавши, що Підприємець не є належним відповідачем за зустрічним позовом, встановивши, що за актом приймання-передачі від 22.07.1996 та згідно звідної відомості від 01.09.1995 до складу майна, придбаного Підприємством за договором від 15.01.1996 не увійшов спірний об'єкт нерухомого майна - продовольчий ларьок, 1987 року будівництва, площею 123 м. кв; беручи до уваги те, що продовольчий ларьок за своїм призначенням є об'єктом соціальної інфраструктури і згідно розділу "Особливі умови" договору купівлі-продажу від 15.01.1996 залишався у державній власності до передачі місцевим органам влади; перебування майна на балансі Підприємства не є безспірною ознакою наявності у підприємства права власності на спірне майно; з урахуванням того, що приписи статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника, - дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, у зв'язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні.

Посилання Підприємства у касаційній скарзі на те, що із зустрічним позовом до суду останній звернувся у зв'язку з тим, що його право власності на майно оспорювалося та не визнавалося Підприємцем, спростовується змістом зустрічного позову, у якому Підприємство просило визнати право власності на майно саме за набувальною давністю на підставі приписів статті 344 ЦК України.

Посилання скаржника на зміст Плану приватизації майна ДСОП "Тепличне" 1995 року, а саме на його п. 2.6, яким, зокрема передбачено перелік об'єктів соцкультпобуту, які підлягають передачі товариству покупців, і, серед них, зокрема "магазин" на території підприємства, не спростовує змісту звідної відомості від 01.09.1995, відповідно до якої, як встановлено судом апеляційної інстанції, до складу майна, придбаного Підприємством за договором від 15.01.1996 не увійшов спірний об'єкт нерухомого майна - продовольчий ларьок, 1987 року будівництва, площею 123 кв.м. Зазначена звідна відомість, як додаток до акту передачі, стала підставою для видачі реєстраційного посвідчення на тепличний комбінат на ім'я КСП "Тепличне".

Щодо посилання скаржника на те, що Рада не була залучена до участі у справі як третя особа, то зазначене спростовується змістом ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 зі справи.

Посилання скаржника на те, що апеляційна скарга Ради від 26.10.2016 № 819 підписана неуповноваженою особою - заступником Авангардівського селищного голови, спростовується змістом рішення Ради від 22.09.2016 про відпустку селищного голови ОСОБА_7 на період з 24.10.2016 по 28.10.2016 включно та надання права першого підпису на період відпустки голови його заступнику з питань діяльності виконавчих органів Ради ОСОБА_8 на всіх документах, у тому числі, на фінансових.

Твердження скаржника про необхідність винесення судом окремої ухвали про залучення Ради до участі у справі як третьої особи у нарадчій кімнаті, незаконність проголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини постанови (оскільки такі повноваження має лише суд першої інстанції), а також посилання на необхідність перебування суду у нарадчій кімнаті до моменту складення повного тексту постанови після проголошення її вступної та резолютивної частини є власним тлумаченням скаржником приписів чинного процесуального законодавства, що не відповідає їх дійсному змісту.

Доводи Підприємства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному судовому акті апеляційного господарського суду. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду зі справи та додаткова постанова про розподіл судових витрат відповідають встановленим ним фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 зі справи № 916/264/16 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "ТЕПЛИЧНЕ" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець